Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним

"Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа", - з правової позиції, викладеної у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к).

Обставини справи

У касаційній скарзі захисник просила скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалу апеляційного суду - через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Захисник, зокрема, зазначав, що неправильно зазначено технічний засіб фіксації, не вказано носія інформації, до протоколу не додано оригіналу технічного носія інформації зафіксованої процесуальної дії, а додано лише копії відеозапису на дисках. Крім того, як стверджує захисник, слідчим експериментом не встановлено механізму заподіяння тілесного ушкодження особі.

Позиція ВС

З протоколу проведення слідчого експерименту вбачається, що вказана слідча дія зафіксована за допомогою відеокамери. Оптичний диск із відеозаписом долучено до протоколу зазначеної слідчої дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з  файлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.

У цьому провадженні як додаток до протоколів НСДР долучено DVD-диск № 1495к та на виконання ухвали суду від 15 березня 2017 року про призначення судово-технічної експертизи надано розсекречені оригінальні носії інформації, на яких зафіксовані результати проведення НСРД - флешнакопичувачі № 1386 та 1387, що долучені як докази в провадженні (т. 2, а.с. 62) і про долучення яких клопотав захисник. Флешнакопичувачі за матеріалами провадження є первинними носіями електронних документів НСРД.

Кримінальний процесуальний закон містить гарантії захисту законних прав та інтересів сторін у кримінальному провадженні, де у ст. 266 КПК встановлені вимоги про зберігання до набрання законної сили вироком суду технічних засобів, застосованих під час проведення НСРД, а також первинних носіїв отриманої інформації. За наявності обґрунтованих підстав носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому цим Кодексом. Зазначені гарантії в цьому кримінальному провадженні органом досудового розслідування забезпечені повною мірою.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 відсутні об`єктивні дані про те, що оптичний диск № 1495к, долучений до вказаних протоколів, містить електронні документи, створені не під час здійснення НСРД 28 квітня 2016 року, а в інший час, чи за інших обставин чи неуповноваженою особою, а від проведення повторної експертизи сторона захисту відмовилася, про що йшлося вище за текстом.

Суд першої інстанції за результатами оцінки доказів у порядку, передбаченому ст. 94 КПК, оцінюючи вказані протоколи НСРД, зважив на наявність у матеріалах провадження клопотань про надання дозволу на їх проведення та ухвал Апеляційного суду Харківської області про надання дозволу на проведення НРСД, які є підставою для їх проведення, обґрунтовано зазначив, що НСРД були здійснені з додержанням вимог статей 246-257 цього Кодексу, є належними і допустимими доказами.

З такими висновками Об`єднана палата погоджується.

Отже, доводи захисника про недопустимість протоколу проведення слідчого експерименту як доказу винуватості засудженої через відсутність оригінального технічного носія відеозапису, не засновані на приписах закону та не спростовують висновків суду про допустимість цього доказу.